Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека (Алла ЄРЬОМЕНКО)

Незважаючи на участь у Другому київському безпековому форумі «Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека» шановних дипломатів, погоду на форумі все ж визначали професіонали. Можливо, комусь видасться це дивним, але, у принципі, тон як спікер (не як спікер Верховної Ради, щоправда, уже колишній) задав Арсеній Яценюк.  Чому його та очолюваний ним фонд Open Ukraine («Відкрита Україна») зацікавила тема енергобезпеки — зрозуміло: ще 2006 року Арсеній Петрович був одним із небагатьох, хто називав газову угоду від 4 січня 2006 року невигідною і ганебною для України. Нагадаю: в цій угоді йшлося про те, що монопольним експортером газу в Україну стане посередник — компанія «РосУкрЕнерго» (РУЕ).

До початку форуму я запитала Арсенія Яценюка, чи не змінився за два роки його погляд на газову проблему і на те, як мають вирішуватися ці питання для України. Відповідь була однозначна: «Ні». Продовжив цю тему А.Яценюк і під час відкриття роботи форуму.

Далі робота форуму ввійшла, як то кажуть, у свій формат. І якщо абстрагуватися від засилля дипломатичного спілкування на самому початку цього заходу, то взагалі-то було дуже пізнавальною. І повчальною. Сподіваюся, для всіх.

У сфері енергобезпеки усе просто: Європейському Союзу не до України — фінансова криза. І, хоч як дивно, у цій ситуації кожен сам за себе. Тому що єдина енергетична політика в Євросоюзі взагалі-то відсутня. У цьому і полягає дивина. І найбільш газозалежні країни ЄС, такі як Німеччина, Франція, Італія, встиг­ли укласти з російським «Газпромом» контракти на 25—30 років, і в цьому сенсі вони менш залежні від європейської енергополітики. Решта не встигли. У тому числі й Україна, хоча поки що вона не у складі ЄС, зате через її територію щороку до Європи поставляється більша частина експортованого «Газпромом» газу.

Однак довгострокові контракти (на поставки газу в Україну і на транзит газу нашою територією), як завжди, предмет торгу. Сподіваюся — торгу економічного. Тому, попри всі обставини, НАК «Нафтогаз України» продовжує переговори з «Газпромом» про укладання довгострокового контракту (хоча б років на десять). І правильно робить.

«До диктату майбутніх монополістів потрібно готуватися вже сьогодні»
При відкритті Другого київського безпекового форуму Арсеній Яценюк зауважив: незважаючи на те, що сьогодні всі країни стоять перед завданням подолання фінансової кризи, ще до нього у світі існували два не менш серйозні виклики — енергетична і продовольча кризи. Причому на світовому енергоринку всі залежні одне від одного. Хоча розуміння цього приходить не відразу. Так, у 1998 році, коли барель нафти коштував 28 доларів, імпортери цього енергоресурсу не вважали за потрібне враховувати інтереси країн — виробників нафти. Проте коли 2008-го ціна бареля стрімко підвищилася до 147 доларів, імпортери зчинили гвалт і роль експортерів значно зросла.

На думку А.Яценюка, не варто спокушатися нинішнім рівнем цін на нафту (50—60 доларів). Швидше за все, уже в другому півріччі 2009 року барель нафти коштуватиме близько 100 доларів. Тому всім учасникам енергоринку варто спільно шукати шляхи його стабілізації.

Зокрема, на сьогодні практично заморожено всі транспорт­но-енергетичні проекти, що незабаром позначиться на ситуації на енергоринку. Відсутні єдині правила гри при транспортуванні енергоресурсів. Зупинено проекти щодо відновлювальних енергоресурсів. І це при тому, що щороку у світі на 9% скорочується видобуток традиційних енергоносіїв — нафти і газу.

Арсеній Яценюк (Україна)
З урахуванням вищесказаного, вважає А.Яценюк, «до диктату майбутніх монополістів потрібно готуватися вже сьогодні». І в цьому контексті чималу роль могла б відіграти єдина Енерге­тична хартія. Поки ж чимало її положень залишаються декларативними, а її учасники найчастіше демонструють енергетичний сепаратизм.

Що ж стосується ситуації на ринку газу України, то голова фон­ду Open Ukraine вважає, що проблема полягає в тому, що немає чітких правил гри і механізму ціноутворення. Тому, на його думку, держава повинна повернути собі монополію на ринку газу через НАК «Нафтогаз України». А також створити незалежний регулюючий орган (на кшталт НКРЕ), але з жорсткими повноваженнями. Ще одна сфера докладання зусиль — залучення інвестицій у видобуток нафти і газу в Україні. І, звісно ж, питання номер один — енергозбереження. Поки що в цьому контексті більше говориться, ніж робиться.

За великим рахунком, підтримав Арсенія Яценюка і віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та міжнародної інтеграції Григорій Немиря. З тією лише відмінністю, що його виступ був більш емоційним і менш конкретизованим.

У привітанні директора політичного підрозділу Ради Євро­пейсь­кого Союзу пані Гельги Шмід, адресованому учасникам форуму, сказано: «Потрібні зміни, і ми маємо здійснювати їх разом. Додатковий стимул, яким є глобальне потеплення, означає, що ми повинні працювати швидше і наполегливіше. Це має особливе значення для Чорноморсько-Каспійського регіону, де більшість країн залежить від споживання природного газу. Ми маємо повною мірою використати нашу зростаючу взаємозалежність і докласти спільних зусиль, думаючи стратегічно і діючи в унісон. Саме тому навесні 2009 року, під час головування в ЄС Чеської Респуб­ліки, відбудеться зустріч на найвищому рівні країн Каспійського регіону і країн-транзитерів».

За словами пані Шмід, Євро­пейська комісія цього тижня оприлюднить «Стратегічний енергетичний огляд», у якому особливу увагу приділено безпеці поставок енергоресурсів. Важливою частиною роботи, виконаної Єв­росоюзом, є незалежна інтеграція найбільш ізольованих європейських країн у європейські газові та енергетичні мережі. Розраховуючи на своїх партнерів, ЄС основні зусилля спрямує на прискорення розвитку відносин із країнами-виробниками і транзитерами для забезпечення стабільних поставок і диверсифікації джерел і маршрутів поставок.

«Ми бачимо розширення Європейського енергетичного співтовариства за рахунок включення до нього Молдови, Туреччини й України з тим, щоб енергетичні правила ЄС поширювалися на всіх наших сусідів. Це забезпечить прозорість і поліпшить регулювання ринків. У цьому контексті важливим є поглиблення регіонального співробітництва… З урахуванням того, що загальні виклики стають дедалі серйознішими, для нас сьогодні дуже важливо вести діалог щодо енергетичної політики і методів, завдяки яким ми можемо спільно розв’язувати ці проблеми».

Заступник генерального секретаря секретаріату Енергетичної хартії Владімір Рахманін також наголосив на зростанні взаємозалежності продавців і споживачів енергоресурсів і, попри критику декларативності багатьох положень Енергохартії і договору до неї, зазначив, що на сьогодні це єдиний механізм, яким проголошено першочерговість і обов’язковість виконання контрактів, що вже саме по собі є стабілізуючим чинником. Як вважає В.Рахманін, «Енергохартія — це, по суті, універсальна абетка енергетичного співробітництва».

Усе ж більшість учасників Другого київського безпекового форуму визнають відсутність сильної спільної енергополітики, про що говорили і заступник міністра економіки Литовської Республіки Вітаутас Наудужас, і заступник міністра енергетики Грузії Маріам Валішвілі, і посол Поль­щі в Україні Яцек Ключковскі, і посол США в Україні Уільям Тейлор. Та якщо на регіональному рівні процес взаємодії в енергогалузі ще якось розвивається, то в масштабах усієї Європи він далекий від досконалості. І якщо сусідні держави, як, наприклад, Балтійські, розвивають спільні проекти в енергогалузі, то в питанні будівництва газопроводу «Північний потік» єдності немає. Навіть розуміючи екологічну небезпеку цього проекту, серед Балтійських держав тільки Швеція активніше за всіх протистоїть йому.

Що ж стосується України, то, на думку У.Тейлора, «енергополітика України застрягла в радянських часах». Звідси і проблеми з менеджментом галузі і компаній енергосектора, конфлікт інтересів, брак ресурсів, проблеми з ціноутворенням, багаторівнева система цін на енергоносії в Україні, що не виправдовує себе. Для нормальної імплементації в євроенергопростір Україні потрібен баланс інтересів, підвищення рівня цін на енергоносії та водночас дієва програма енергозбереження. А насамперед, вважає посол США, потрібні політична воля й об’єднання зусиль президента, прем’єр-міністра і Верховної Ради для протистояння сучасним викликам. «Якщо Україна всього цього доможеться, це і стане її внеском в енергобезпеку регіону і Європи», наголосив він.

А.Яценюк резюмував: «Україна хоче бути взаємовигідним партнером. І залучити до спільної роботи на взаємовигідних умовах і Російську Федера­цію, і інших партнерів із числа країн-енергопостачальників. Для нас це — певний баланс інтересів».

Далі на форумі відбувалися пленарні засідання і працювали дві тематичні групи. Під час першого пленарного засідання в основному дипломати і представники так званої європейської енерготусовки шукали відповіді на запитання: «Чи існують спільні пріоритети Європейського Союзу і Чорноморсько-Каспійського регіону для забезпечення енергетичної безпеки?»

«Енергобезпека стає потужним політичним чинником»
У цьому контексті приєднання частини української енергосистеми до європейської разом із реформуванням Оптового ринку електроенергії (ОРЕ) України — одне з найважливіших завдань, зазначив заступник міністра палива та енергетики України Володимир Макуха. Існуючий сьогодні ОРЕ, створений практично десять років тому за образом британського пулу, нині реформується. За словами заступника міністра, уже завершили свою роботу експерти, зокрема зі Швеції, і на початку 2009 року близько 10% учасників ринку перейдуть до балансуючої моделі, із запровадженням прямих договорів між виробниками і споживачами електроенергії. До слова, саме цей аспект викликає дотепер чимало суперечок. Проте саме він гарантує створення по-справжньому конкурентних відносин на електроенергетичному ринку країни.

Щоб мати можливість транспортувати газ не тільки з РФ, а й із Казахстану, Україні необхідно, за словами В.Макухи, не так уже й багато — добудувати газопровід Александров Гай—Ново­псков—Ужгород. Навіть перша його черга дасть змогу додатково транспортувати близько
19 млрд. кубометрів газу на рік. Щоправда, варто зазначити, що про цей газопровід в Україні говорять далеко не перший рік…

Що ж стосується РФ, то, як сказав заступник міністра, «приєднання цього потужного гравця на енергоринку до Європейської енергетичної хартії багато в чому б спростило ситуацію». Але, як відомо, росіяни робити цього не поспішають: договір до Енерго­хар­тії вони підписали, але не ратифікували. І, схоже, не збираються.

Фаузі Бенсарса (Єврокомісія)
Радник з енергетичних питань генерального директорату із зовнішніх відносин Європейської комісії Фаузі Бенсарса зазначив, що ми повинні бути прагматиками і не видавати бажане за дійсне. Співпрацюючи щодо різноманітних енергопроектів з Україною і в Україні з 1994 року, пан Бенсарса констатував, що основна мета на сьогодні: побудувати енергоринок України в такий спосіб, щоб він був цілком інтегрований в енергетичний ринок Євросоюзу. При цьому він наголосив, що «у майбутньому проблеми будуть іще більшими, тому питання енергобезпеки стають вагомим політичним чинником». На його думку, уже сьогодні тільки на двосторонній основі ці питання не вирішити, тому необхідна гармонізація цілей і дій учасників єдиного енергоринку ЄС. Його важливою складовою є солідарність усіх його учасників. У Лісабонській угоді передбачений механізм солідарності, і він може стати дієвим інструментом, але… тільки в тому разі, якщо ця угода набере сили.

Втім, депутат Європейського парламенту від Польщі Урсула Гацек зауважила, що солідарності, про яку говорить пан Бенсарса, замало, якщо немає технічних можливостей. На її думку, Європа почула, чого від неї хочуть її сусіди, і готова до взаємодії.

Однак слід зазначити, що та ж Україна закликає країн—учасниць ЄС до взаємодії не перший рік і не тільки на безпековому форумі…

Про це, зокрема, говорили і заступник генерального секретаря ОЧЕС Алтай Ефендієв, і заступник генерального секретаря Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ Сабухі Теміров. І практично всі згодні з тим, що для енергоринку Європейського Союзу необхідні єдині правила.

Стефан де Шпігелейр (Нідерланди)
Бурю емоцій викликав виступ представника Гаазького центру стратегічних досліджень (Нідерланди) Стефана де Шпігелейра. Слухаючи іноді занадто дипломатичні висловлювання учасників форуму, він не хитруючи заявив: «Якщо відкинути всю дипломатію, то доведеться визнати, що існуючий на енергоринку консенсус дуже неміцний. Виявляється багато егоїзму». На його думку, одним із варіантів досягнення консенсусу міг би стати механізм ціноутворення, який також варто розглядати як механізм вирішення конфліктів. Варто визнати, вважає оратор, що Європі без російських енергоносіїв, а отже, і Росії без Європи — не обійтися. Тому між учасниками енергоринку потрібно скласти єдиний договір, своєрідну «Зелену угоду» (контракт), яка гарантувала б обов’яз­ковість усіх сторін. Сьогодні ж кожній країні доводиться самостійно розв’язувати свої енергетичні проблеми. А вже на регіональному і міжнародному рівні це спільні проблеми. Без розуміння цих, здавалося б, простих речей навряд чи вдасться просунутися далі.

На жаль, ні представники російських енергоміністерств, ні представники «Газпрому» на форум енергобезпеки в Києві не завітали, хоча були запрошені. І це дещо звузило дискусійну тему.

Проте продовжив дискусію в тому ж руслі Інгольф Кієсов зі Стокгольмського інституту з політики безпеки і розвитку: «Всі гарні принципи не завжди можуть бути застосовані на практиці». Тому що різноманітним групам учасників енергоринку властивий так званий ресурсний націоналізм. До того ж пік виробництва, наприклад, нафти, схоже, уже пройдено, і сьогодні в буквальному сенсі слова ведеться «полювання за новими джерелами енергоресурсів». На світову арену дедалі впевненіше вступають такі масштабні гравці, як Китай та Індія. І з цим чинником не можна не рахуватися, тому що дуже скоро може з’ясуватися, що вони задовольнятимуть свої енергетичні потреби за рахунок сьогоднішніх імпортерів енергоресурсів, зачіпаючи інтереси реш­ти. А найбільшим із них є Європа. Тому, розвиваючи положення Енергетичної хартії, яка була написана не для таких держав, як Індія і Китай, цей чинник варто враховувати. Поки не пізно.

Національні енергостратегії і регіональні синергії
Фрідеманн Мюллер (Німеччина)
Дослідник Німецького інституту міжнародних та безпекових відносин Фрідеманн Мюллер підкреслив сказане президентом РФ Дмитром Медведєвим: «Енергія — це нова валюта». І Росія дуже успішно використовує цю валюту. Тому для більшості країн, зокрема для Німеччини, як ніколи актуальне питання диверсифікації джерел і шляхів доставки енергоносіїв. Правда, пан Мюллер чомусь впевнений, що для тієї ж Німеч­чини існують два джерела і два шляхи диверсифікації, наприклад, газопоставок — це Росія і Північне море. На що представник турецької нафтової корпорації Botas Левент Озгюл, на мій погляд, резонно зауважив: чому ж Німеччина, розуміючи, що дедалі більше потрапляє в енергозалежність від РФ, продовжує брати участь у спільному з «Газпро­мом» проекті «Північний потік»? Тим більше що для тих же Німеч­чини та Австрії альтернативою міг би стати Каспійський регіон, якби там була достатньо розвину­та енерготранспортна інфраструк­тура. Тож чи не ці напрямки варто розвивати Євро­пейсь­кому Союзу і, зокрема, Німеччині?

«Шредеризація» Європи
Борис Нємцов (РФ)
Фактично так назвав дії «Газпрому» у країнах — членах ЄС член федеральної політичної ради політичної партії СПС Борис Нємцов (Російська Федерація). І він не особливо підбирав слова, описуючи експансію, як він висловився, путінського «Газпрому» в Європу. Виходом із ситуації він бачить не словесну, а реальну диверсифікацію енергопотоків, а для самого «Газпрому» — відокремлення від нього видобувних функцій за прикладом російської АК «Транснефть». Про що Б.Нємцов докладно й емоційно написав у своїй кни­зі, присвяченій тому ж «Газпро­му». Що ж стосується безпосе­редньо газових відносин РФ і Ук­раїни, то російський політик констатував: «Європейська ціна на газ — це ваша плата за суверенітет».

Швейцарський синдром
Один із доповідачів на форумі якось мимохідь зауважив на адресу України, що перед тим, як говорити про загальну енергополітику Євросоюзу, таким країнам як Україна не завадило б навести порядок у власній домівці. Наскільки в нас непорядок на енергоринку, «ДТ» та інші ЗМІ розказують регулярно.

Михайло Гончар (Україна)
Та, як парирував наведену вище заяву директор енергетичних програм центру «Номос» Ми­хайло Гончар, проблеми, із якими раніше зіштовхувалася в основному Україна, тепер стали проблемами всієї Європи, про що недавно привселюдно говорив і президент Франції Ніколя Саркозі. Іншими словами, Європа вражена «швейцарським синдромом». І от у чому він полягає. Як ви гадаєте, де «купує» газ Україна та деякі європейські країни? У компанії «РосУкрЕнерго». Де розміщується головний офіс компанії, яка займається проектом «Північний потік», родовищем Штокман і багатьма іншими проектами? У швейцарському кантоні Цуг! Тому якщо Україна докладає чимало зусиль для боротьби з цим у буквальному сенсі злом, то Європі, схоже, доведеться ще тільки усвідомити масштаб цього синдрому.

Маргаріта Балмаседа (США)
Про залежність України від «РосУкрЭнерго» на форумі також дуже докладно розповідала професор Гарвардського університету (США) Маргарита Балмаседа.

І як справедливо зауважив М.Гончар, «не така вже й велика різниця між споживачами і транзитерами того ж газу — усі ми в одному човні». І той факт, що багато років ніхто в Європі серйозно не займався проблемою взаємозалежних відносин, — сьогодні очевидний. На думку М.Гончара, енергетичний ланцюжок повинен виглядати приблизно так: виробник—транзитер—споживач + резерви + інтегрована інфраструктура + диверсифікація джерел + прозорість. У цьому можна знайти шлях роз­в’язання проблем європейської енергобезпеки.

Джерело інформації: Українська правда
http://www.dt.ua/2000/2229/64692/