Європейський вимір України (Олексій Толкачов)

Майже два десятиліття Україна шукає себе. Тобто намагається знайти своє самостійне місце в світі, усвідомити свою геополітичну роль і місію. Однак досі марно. Народ України продовжує хитатися й розриватися між американською, європейською та російською орієнтаціями. Відтак, Україна продовжує залишатися об’єктом геополітики і ніяк не стане його повноцінним суб’єктом.

В той же час офіційний Київ не втомлюється вперто декларувати європейські устремління України та стукатися в двері Європейського Союзу. Останнім часом на будинках державних установ поряд з українським прапором навіть з’явилися знамено Європейського Союзу. Однак від цього Україна не стає ближчою до Європи.

Плутанина європонять

Офіційний Київ докладає максимум зусиль для отримання перспективи членства в ЄС. В цьому контексті лунають численні заяви про євроінтеграцію, європейський вибір України. Відтак, в свідомості як пересічних громадянин, так і державних посадовців вже давно поняття євроінтеграції і вступу в Євросоюз сприймаються як тотожні. До того ж ці вектори зовнішньої політики ще й змішуються з рідко вживаним поняттям «європеїзації», що створює остаточну плутанину.

Відтак, що для України означає європейський вибір? Євроінтеграцію, європеїзацію чи вступ до ЄС? Дехто може зауважити, що це одне й теж, однак все не так просто.

Вступ до ЄС – це політичне рішення, яким частина національного суверенітету передається союзному центру в Брюссель. В разі вступу до ЄС країна починає визнавати законодавство, нормативи і стандарти ЄС, діяти в рамках єдиної союзної політики. Зростає вплив рішень, які колективно приймаються в Брюсселі. Країна дістає певні обмеження в задоволенні власних національних інтересів, які обумовлені інтересами інших членів ЄС. В разі вступу до ЄС фінансова система країни в значній мірі поступається свою незалежністю, а в перспективі країна може втратити й власну валюту, що обумовлено переходом на євро.

Євроінтеграція – це широкий процес, який не обов’язково зводиться до вступу в ЄС, а може проводитися навіть і без цього. Його зміст полягає у входженні країни в загальноєвропейські структури, такі як Рада Європи, ОБСЕ та інші, ратифікації європейських конвенцій та договорів. Також євроінтеграція – це входження в спільний європейський соціальний, економічний, інформаційний, безпековий та інші простори, зняття взаємних перепон. Наприклад, угоди про безвізовий режим з Європою є яскравим прикладом євроінтеграції. Аналогічним євроінтеграційним зближенням може бути створення єдиної енергетичної системи, зближення інформаційних просторів тощо. Відтак, Євроінтеграція є набагато ширшим поняттям, ніж вступ до Європейського Союзу.

Нарешті необхідно розібратися з поняттям європеїзації – це розбудова в країні соціальної та державної організації за європейським зразком, тобто це величезна кількість реформ і процесів, які необхідно здійснити. Європеїзація не означає зовнішньої спрямованості держави, натомість це – модернізаційний план. Звісно, модернізація може реалізовуватися за будь-яким зразком: за європейським, за американським, японським або за прикладом Південної Кореї. Так от якраз використання терміну «європеїзація» відразу ж закладає орієнтири, до яких прагне країна – це європейські цінності. Європеїзація України – це розбудова Європи всередині країни, яка ніяк не пов’язана з геополітичними рішеннями або вступом до зовнішніх спільнот.

Як вже зазначалося, в Україні існує певна плутанина та змішування понять. Часто складається враження, що основною метою України є саме вступ до ЄС, який відразу вирішить всі українські проблеми. Наче Україна завдяки цьому європеїзується.

Насправді, європеїзація має передувати всім іншим процесам, оскільки є головною, визначальною для України. За нею мають слідувати євроінтеграція і, насамкінець, вступ країни до ЄС, якщо він відповідатиме стратегічним національним інтересам держави і народу.

Саме від успішності європеїзації, від належності країни до європейської цивілізаційної моделі залежить європейська ідентичність тієї чи іншої країни.

Європейська ідентичність: дуалізм підходів

Про європейську ідентичність в Україні говорять не менше, ніж про євроінтеграцію. Однак від цього ситуація не стає зрозумілішою, адже часто заяви про наміри України вступити до ЄС сприймають як ознаку європейської ідентичності України.

У Європі на сьогодні існує два доктринальних, можливо, навіть конкуруючих і взаємовиключних підходи до визначення європейської ідентичності.

Коли країни Європи тільки починали інтегруватися, закладалося розуміння європейської ідентичності, яке наразі називається «союзний націоналізм». Його зміст полягав у тому, що всі учасники процесів європейської інтеграції були поєднані спільною історією, спільною територією, спільною культурою – це і стало основою європейської ідентичності. Тому союзний націоналізм європейської спільноти скептично ставився до можливості істотного розширення європейського співтовариства.

На думку європейських істориків, союзний націоналізм експлуатував певне протиставлення країн старої Європи з їхньою спільною історією всім іншим країнам. На сході європейській спільноті протистояли слов’янські народи, які були під впливом СРСР, а тепер – Росії. З іншого боку на заході через Атлантику – США, які є наддержавою, і з якими треба конкурувати.

Чинник протиставлення в рамках концепції союзного націоналізму сприяв початковій інтеграції європейських народів, бо був зрозумілим і усвідомленим багатьма європейцями.

Однак фундатори ЄС, почавши перетворювати суто економічний союз в політичний, усвідомили необхідність пошуку інших, більш глобальних критеріїв європейської ідентичності.

Відтак, в Європі виникло розуміння європейської ідентичності як спільності цінностей – це вірність основам демократії, схильність до правової держави і повага до відмінностей, тобто – толерантність. Звісно, найвищою соціальною цінністю в Європі є людина, а все державне й соціальне життя спрямовані на забезпечення максимальної зручності її існування та комфорту.

Такий європейський ідеалізм, заснований на спільності цінностей для всієї Європи, навіть припускав можливість поступового відмирання національних держав в ЄС. Відтак, в перспективі – перехід до великої наддержави «Європейський Союз», до єдиного спільного громадянства тощо.

У наукових та експертних колах цей підхід до розуміння європейської ідентичності на основі спільності цінностей дістав назву «патріотичний конституціоналізм».

Євро-національна ідентичність

На думку багатьох авторитетних спеціалістів, шлях до європейської ідентичності лежить через усвідомлення своєї національної ідентичності. Відтак, народи, які на сьогодні асоціюють себе з Європою, спочатку вирішили свої внутрішні проблеми, позбулися історичних образ, а лише потім стали повноправним членом великої європейської сім’ї народів.

Цей шлях пройшли французи, німці, італійці, румуни, поляки й багато інших народів. На спільності національних ідентичностей європейських народів якраз ґрунтується підхід союзного націоналізму до визначення європейської ідентичності.

Чи може Україна стати повноцінним членом європейської спільноти, оминувши шлях своєї національної ідентифікації? Очевидно, що ні. Окрім того, на сьогодні є необхідність спершу вибудувати українську національну ідентичність, а вже потім йти в Європу. Інакше Україна може втратити свою культуру, традиції, історію – втратити себе під сильним іноземним впливом. Це буде не євроінтеграція, а розчинення України в Європі.

На превеликий жаль, останнім часом національна ідентичність України вибудовується лише на основі історичної жертовності та сучасній політичній проблемності. Українська політика формування міжнародного іміджу заснована на популяризації трагедії української історії. Водночас, Україна постійно звертається до Європи із закликом про допомогу у вирішенні нескінченних внутрішніх політичних та економічних проблем.

Не дивно, що офіційний Брюссель не поспішає запрошувати Україну до членства в ЄС. Кому в Європі потрібна країна-інвалід, яка буде грати роль жертви і постійно просити про допомогу? Очевидно, що нікому, однак схоже, що українська влада цього ще не зрозуміла.

Відтак, формування здорової української національної ідентичності є первинним відносно утвердження європейської ідентичності в Україні.

Серце Європи

Європейський вибір України має ґрунтуватися на чіткому і глибокому розумінні того, що лежить в основі Європи, європейських цінностей. Безумовно, в Україні мають враховувати доктринальні підходи, розроблені європейцями. Однак варто було б мати й власний погляд та відповідні дослідження.

Українцям демонструють, що Європа ґрунтується на демократичних принципах, на культурі толерантності, на спільній історії або ще чомусь. З Європи приїжджають консультанти, передають цінний досвід. Україні пропонується наслідувати всі зовнішні ознаки Європи, щоб євроінтегруватися. Однак, якщо придивитись уважніше, то виявиться трохи відмінна ситуація.

В мерії будь-якого маленького містечка Європи довідки для населення видаються в порядку загальної черги в найкоротший час. Чи це є наслідком демократичності?

До депутата Європейського Парламенту можна потрапити на прийом за один день. І він вислухає вас і поставиться з розумінням. Чи це лише страх перед виборцем?

В Лондоні на пішохідних переходах просто на асфальті написано «подивіться наліво», «подивіться направо», - щоб пішохода не збила машина. В цьому що, проявляється верховенство права?

До будь-якого іноземця, неформала або сексуальної меншини поставляться толерантно. Невже європейці цьому навчились на просвітницьких програмах на тему різноманіття й терпимості?

Насправді, навіть самі європейці часто не розуміють, що лежить в основі європейської цивілізаційної моделі. Вони абсолютно точно визначають зовнішні прояви, не задумуючись про підсвідомі підвалини.

На сьогодні Європа, це раціонально продуманий максимально комфортний світ для кожної людини. Якщо є дорога, де може пройти людина, - там буде встановлений ліхтар. Якщо є парк, в ньому будуть посаджені квіти. Якщо є магазин, то продавець вам неодмінно усміхнеться. Якщо є чиновник, то він дослухатиметься до думки пересічних громадян. Все створюється з думкою про людину.

Мери спілкуються з виборцями, поїзди не запізнюються, зарплатні високі, а нерухомість дешева, дороги рівні а повітря чисте. Людині має бути комфортно. Вся європейська цивілізаційна модель вибудувана на ідеї поваги та любові до людини.

Ідея любові до людини виражається в створенні умов для її комфорту

Європейці толерантні, бо з любові до людини виростає повага до її індивідуальності. З любові до людини у муніципалітетах не мордують відвідувачів чергами. Поліція на допитах не катує. Дороги не перекриваються, коли їде голова держави, бо це може комусь створити незручності.

З любові до людини європейські держави піклується про якісні дороги. А депутати всіх рівнів – про заборону генетично-модифікованих продуктів. Турбота про людей з фізичними вадами призвела до обладнання всіх публічних місць поряд зі сходами – ліфтами для інвалідів. Щоб їм було зручно і комфортно.

Європейська культура – це культура підсвідомої любові до людини, з якої вже як наслідки виростають повага до особистості, толерантність, демократизм, верховенство права, забезпечення прав і свобод людини та багато інших дуже корисних вигод. Всі вони створюють відчуття комфорту – іншого світу, який разюче відрізняється від нашої української реальності попри всі євроінтеграційні зусилля.

Український шлях

В Україні досі не розуміють, що означає «бути Європою». Хапаються за наслідування зовнішніх ознак, не розуміючи суті. Відтак, без європеїзації Україна бажає відразу отримати перспективу членства в ЄС.

Для цього вибудовуються зовнішньо дуже схожі на європейські конструкції – демократія, багатопартійність, свобода слова, верховенство права.

Однак нічого доброго з того в України чомусь не виходить. Демократія виявляться свавіллям, багатопартійність – олігархічним корупційним консенсусом. Свобода слова по-українськи розкладає останні моральні засади суспільства. Верховенство права існує лише на папері, який використовують в Печерському суді політики й олігархи в боротьбі за владу або шмат державної власності.

Чому ж в Україні європейські цінності не спрацьовують? Не імплементуються? Чому влада досі

Які цінності мають привезти європейці в Україну, щоб з густонаселеного району Києва нарешті прибрали смертельно небезпечний завод «Радикал», на якому випаровується просто в повітря близько 200 тонн ртуті? Щоб дітей в дитячих таборах не ґвалтували, дороги ремонтували, чорнобильцями не нехтували, а високопосадовці людей по лісах не вбивали?

Чи має Україна отримати перспективу членства в ЄС для того, щоб журналісти перестали перед виборами цинічно продаватись політичним силам, зливаючи на населення тонни бруду та політичної реклами?

Очевидно, проблема України полягає не в тому, що ми знаходимося на самому початку європейського шляху. Схоже, що ми просто неправильно йшли – наслідували форму, не зрозумівши суть.

Аж ніяк не вступ до ЄС, і не євроінтеграція як така на сьогодні важлива Україні. А в першу чергу європеїзація – розбудова в Україні Європи за змістом, а не за формою.

Український шлях до Європи, шлях модернізації за європейським зразком полягає в тому, щоб нарешті усвідомити положення статті 3 Конституції України. «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Це одна з не багатьох статей Основного Закону, яку необхідно не просто зрозуміти, її необхідно відчути.

Лише тоді може виникнути любов до цієї абстрактної людини, якою є кожен з нас. З цієї любові виникне турбота, бажання створити комфортні умови, а відтак, - відповідальне ставлення до ближнього і всього суспільства. Цей крок європеїзації може кожен зробити в своїй власній свідомості. Для цього не потрібні рішення ЄС.

З відчуття справжньої любові до людини в Україні можуть розпочатися глобальні зрушення, спрямовані на побудову комфортного середовища життя для кожного. Турбота про комфорт кожного має лежати в основі всіх реформ та державної перебудови. Тоді буде й демократія, і верховенство права, і свобода слова і багато всього іншого. Все соціальне, економічне і державне життя країни не на словах, а на ділі буде спрямоване задля добробуту людини, її прав і свобод. А слова політиків про «любов до народу» не будуть виглядати цинічним лицемірством.

Хіба не в цьому справжня європейська ідентичність України?

Це підсвідомо зрозуміло кожному європейцю, однак навряд чи якийсь іноземний консультант розповість про це українським колегам. Цей український шлях українці мають пройти самі.

Побудова справжнісінької Європи в Україні – це є шлях досягнення європейської ідентичності. Якщо в України вистачить сил його з гідністю пройти, то вона реалізує свою перепустку в європейське співтовариство, стане повноправним членом європейської родини народів.

А чи приймуть Україну до Євросоюзу, чи ні – це питання вже не матиме принципового значення. Адже Україна й без того ідентифікуватимемо себе з Європою.

Олексій Толкачов, президент Європейської Асоціації Українців для часопису “Народний депутат”