Чому Україна не змогла увійти до ЄС? (Андрій Ігнатов)

Площа “Універсітаць”, Університетська, центр румунської столиці, Бухареста. Саме тут, навпроти Національного оперного театру, у 1989 році відбувалися бої між залишками сил “Секурітате” – спецслужб Чаушеску – з ополченням нового уряду. Будівля університету, театр, житлові будинки були усіяні кулями… Збройні зіткнення в центрі Бухаресту продовжувалися два тижні, поки новий уряд під керівництвом колишнього чільника Комуністичної партії Румунії, Іона Ілієску, відновив порядок.

Минуло 8 років, але мій колега Лоренцо, який у 1989-му році був активістом ополчення, добре пам’ятав дні Румунської Революції, про що йому також нагадували дірки від куль, які у 1997-му так і залишалися на чорному камінні будівлі Університету Бухареста символом спротиву.

Чого Лоренцо не очікував, так це того, що його країна стане кандидатом до НАТО і ЄС за такий короткий час. 11 липня 1997 року ми прийшли на площу “Універсітаць” побачити перший за історію Румунії публічний виступ американського президента під час першого в історії візиту американського президента до Румунії… Під гул “румунського майдану” ”ми тебе любимо!” Білл Клінтон пообіцяв на тому майдані, що через 2 року Румунію приймуть в НАТО, і ще через пару років – до Європейського Союзу.

Чому ж Румунія спромоглася там швидко отримати запрошення до НАТО і ЄС, навіть не зважаючи на те, що на той час і її президент, і керівник уряду були з колишніх ідеологів Комуінстичної партії Румунії? І чому Україні, стабільній, мирній, потужній, стратегічно розташованій країні отримате запрошення до процесу приєднання до НАТО і ЄС не вдалося навіть до цього часу, і не відомо, чи взагалі вдасться у майбутньому?

Чи не тому, що український уряд просто погано веде переговори? Бо уряд, пробачте, вбиває в голови і українських лідерів, і громадян, що членство України в ЄС є нашою найважливішою національною справою.

В результаті, питання національної стратегії стают політичними питаннями, тобто питаннями вибору між силою, яка підтримує європейську інтеграцію, і силою, яка її не підтримує. Так не має бути.

Але чим більше ми жадаємо, щоб Україна стала членом ЄС, тим стає далі від нас ця мета.

Наше велике бажання “стати європейцями” послаблює наші ж переговірні позиції. Ситація змінюється на таку, коли членство в ЄС стає вигідним виключно, або найбільшою мірою, українцям; і зовсім або майже не вигідно - Європейському Союзу.

Тобто, зростання нашого бажання бути в ЄС послаблює бажання європейців приєднати нас до свого союзу.

У ЄС, як і в усіх інших країн і союзів, одною з найважливішою ціллю є власна безпека. Рівень власної безпеки збільшується, коли підвищується рівень дружньості сусідів.

Тому ЄС і проводить політику наближеного партнерства зі своїм сусідами – від Марокко до Ізраїля, до Білорусі. ЄС витрачає величезні дипломатичні зусилля і гроші для того, щоб ці країни стали і залишалися дружніми. Найбільше, чого хоче ЄС – щоб Україна теж була дружньою до ЄС. Наша задача – щоб це було не єдиним бажанням європейців відносно України.

Треба бути дуже котроткозорим, щоб не помічати суті різниці зовнішньополітичних цілей - України і ЄС – до питання європейської інтеграції: Україна хоче стати частиною Заходу – ЄС просто хоче мати мирного сусіда. Україна хоче гарантій безпеки з боку ЄС від нападу третіх країн - ЄС хоче, щоб Україна не мала ворожої політики по відношенню до ЄС або не стала геополітичним полігоном, з якого можна загрожувати ЄС. Україна хоче свободу пересування і роботи українців по всій Європі - ЄС хоче отримати кращий фільтр від незаконної імміграції до територій країн-членів.

Цікаво, що в Україні поширилась здавна думка, що до ЄС можна приєднатися без вступу в НАТО. Цікаво, якого дідіка ЄС захоче приймати членом велику країну на східному кордоні, безпека якої не гарантована військово-політичним альянсом західних країни?!

Цікавим дипломатичним оффтопіком є також дискусія про “європейські стандарти”. Але ж ці “стандарти”, ці червоні прапорці для будь-якої з країн-кандидатів можна як підняти, так і опустити. І це залежить не від України, а від тих, хто ці прапорці розставляє, тобто від самого ЄС.

Коли в НАТО і ЄС приймали Румунію і Болгарію, рішення про інтеграцію було абсолютно політичним. На час отримання обіцянки членства в НАТО і ЄС, Румунія навіть була під повним контролем колишніх членів апарату комуністичної системи часів Чаушеску!

До цього часу Україна не досягла своїх євроінтеграційних цілей. Українцям треба почати думати не як сподобатися європейцям, а як досягти цілі членства у найближчі дюжину років - як зробити так, щоб європейці нас хотіли?

Джерело: Україна-2030