Презентовано Інтернет-сайт “ЄвроАтлантика”

26 січня п.р. відбулась презентація суспільно-політичного сайту “ЄвроАтлантика”, організована Інститутом Євро-Атлантичного співробітництва за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва: Всі ми зараз перебуваємо всередині події, політичного процесу виборчої кампанії, тим більше між двома турами цієї виборчої кампанії – достатньо доленосної для країни та важливої. Але тим не менше ми обрали саме цей час для презентації нашого нового проекту веб-сторінки www.euroatlantica.info, щоб нагадати українцям, що життя після виборів не закінчується, що Україна не є окремою планетою, що глобус «Україна» – це чудовий жарт. Але так чи інакше нам доведеться мати справу і доводиться мати справу з нашим оточенням, із зовнішнім середовищем, як ми жартуємо, з вічним і великим сусідом Російською Федерацією, а також з меншими вічними сусідами – і Польщею, і Румунією, і Білоруссю. Тому  спробувати подивитися ширше крізь призму міжнародних подій та життя, можливо, нам стане легше розуміти причини негараздів у нашому внутрішньополітичному житті.

Саме для цього ми і задумали цей проект, щоби з одного боку дивитися на світ українськими очима і говорити світу про те, як українці його бачать, а з іншого – сприймати і переймати найкращий досвід, найкращі зразки та моделі, які є у світі, та який динамічно розвивається і лідером якого є безперечно євроатлантичний регіон або, іншими словами, глобальний Захід, частиною якого хочемо бути ми.

Хочу подякувати Посольству США в особі Олександри Нідхем, яке надало нам допомогу в реорганізації того сайту, який в нас вже був. Ми трохи змінили доменну зону на info, змінили повністю структуру, дизайн, концепцію та підхід, зробивши наголос на громадянську журналістику, контакти між людьми і на сучасні медіа: соціальні мережі тощо.

Александра Нідхем, координатор Офісу грантових програм Посольства США в Україні: По роботі мені часто доводиться співпрацювати з громадськими організаціями України, які працюють над розвитком медіа та громадського суспільства. І в цьому контексті я хочу відмітити Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, який має значний досвід організації успішних проектів, пов’язаних з популяризацією ідеї євроінтеграції України.

Маю надію, що даний інтернет-ресурс стане платформою для обміну інформацією та поглядами між різноманітними користувачами Інтернету в Україні та за її межами.

У рамках сьогоднішньої події хочу звернутися до слів держсекретаря США Хілларі Клінтон. Вона у своїй нещодавній промові щодо вільного доступу до Інтернету звернула увагу на те, що вільний доступ до інтерактивних джерел інформації – це важливий аспект захисту прав людини та сприяння економічному розвитку людини, це щось на зразок права на зібрання, але у віртуальному просторі. Тому не слід недооцінювати роль електронних джерел інформації в сучасному суспільному та політичному житті.

Протягом останніх років Україна все більше активізується в глобальному інтерактивному просторі і постійно збільшується кількість молодих людей та старшого покоління, котрі звертаються до Інтернету як до джерела інформації. Одночасно Інтернет не обмежує його користувачів у висвітленні свої поглядів та думок.

Сподіваюся, що даний сайт сприятиме розвитку свободи слова та перебуватиме на варті демократичних цінностей в Україні.

Борис Тарасюк, директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, голова Комітету ВРУ зпитань європейської інтеграції:  

На мою думку, ніколи не може бути забагато інформації, а тим більше каналів поширення інформації про євроатлантичну інтеграцію, про взаємодію між Україною та НАТО, про місце і роль України у європейській та глобальній системах безпеки. Очевидно, що ті соціологічні опитування, які ми з вами знаємо, свідчать про те, що суспільству бракує інформації про взаємини України з НАТО, про взаємини України з Європейським Союзом. Тому ми вважаємо, що ініціатива Інституту про розширення мережі інформаційно-просвітницької роботи буде сприяти заповненню цієї прогалини в інформаційному просторі України. У зв’язку з цим я хочу сказати, що реконструкція веб-сайту «ЄвроАтлантика» Інститутом Євро-Атлантичного співробітництва є продовженням тієї інформаційно-просвітницької роботи, яку ми розпочали із заснуванням Інституту у 2001 році.

Журнал «ЄвроАтлантика», основним двигуном якого став Віталій Довгич – відомий український журналіст, політолог, – він, власне, став унікальним виданням в Україні, що спеціалізується на цій міжнародній тематиці, тематиці НАТО, суспільно-політичній тематиці. Ви мали можливість читати багато цікавих матеріалів як українських політиків, фахівців, дипломатів, так і зарубіжних. Теж саме стосується і веб-сайту.

Я сподіваюсь, що цей веб-сайт стане комунікативною платформою для фахівців, політиків, журналістів, представників громадянського суспільства в обміні думками щодо євроатлантичного курсу України. На відміну від журналу, який є пасивним джерелом інформації, де ви не можете дискутувати, веб-сайт надаватиме можливість усім бажаючим висловлювати свої думки, обмінюватися своїми поглядами на курс на євроатлантичну інтеграцію. Без перебільшення можна сказати, що веб-сайт «ЄвроАтлантика» є свого роду електронною трибуною якісно нового зразка.

Символічно, що презентація цього сайту співпала учасі з підготовкою до вирішального в житті українського суспільства моменту – другоготуру виборів Президента України. Я думаю, що символізм полягає у тому, що як вибір Президента України залежить від суспільства, від виборців, так і контроль громадян за діяльністю влади, над тим, щоб у країні продовжували розвиватися демократичні цінності також залежить від українського суспільства і українських громадян.

Не випадково, що наш Інститут ініціював переведення цієї дискусії щодо майбутнього України в системі європейської й глобальної безпеки в мережу Інтернет, яка за останніми даними свідчить про те, що в Україні невпинно зростає кількість користувачів всесвітньої мережі Інтернет, яка зараз нараховує більше 12 млн. користувачів. Отже, це є дуже потужний ресурс, який не можна не використати всім тим, хто фахово займається питаннями євроатлантичної інтеграції, хто є переконаним прихильником того, щоб Україна розвивалася як європейська держава, яка поділяє цінності та стандарти, що існують в євроатлантичній спільноті, зокрема в НАТО.

Сподіваюсь, що представники громадянського суспільства долучаться до активної співпраці, до того, щоб поділитися своїми думками на сторінках веб-сайту «ЄвроАтлантика».

В. Горбач: Чому «ЄвроАтлантика»? Ми не довго думали, як назватися, оскільки в нас вже був часопис «ЄвроАтлантика». Це слово, цю назву, якщо хочете, цей бренд вигадав Віталій Андрійович Довгич.

Віталій Довгич, головний редактор часопису «ЄвроАтлантика»: Якщо згадувати історію, то із 60-ти назв на 2-му етапі залишилося 20, а у фінал вийшло дві: просто «Є» та«ЄвроАтлантика». І в результаті такого конкурсу зупинилися всі на варіанті «ЄвроАтлантика». Це такий специфічний простір, який на відміну від Євразії, дедалі розширюється і колись, мабуть, він охопить увесь світ у якомусь там часі. Так буде. Ця система колективної безпеки, звичайно, служить всьому людству.

Постає питання: із запуском нових проектів, які відповідають ХХІ століттю, чи не занепаде журнал? Ви знаєте, поки людство не втратило відчуття дотику, паперовий варіант, друкована журналістика ніколи не вмре. І наведу такий приклад: ми опублікували статтю заступника міністра закордонних справ Естонії, а це електронне суспільство, і я відправив електронний варіант журналу в Таллінн. І все ж таки він попросив передати через посольство, власне, журнал, що ми і зробили. Тому що у журналу є свої переваги.

Таким чином, журнал є складовою частиною цього проекту, він також є в електронному варіанті. Тут я б посперечався з Борисом Івановичем, я сподіваюсь, що буде інтерактив і в нашої аудиторії, тобто у, власне, журналу, тобто буде така можливість інтерактивного спілкування.

Щодо перспектив журналу. Журнал виходить з 2003 року, на жаль, конкурентів немає. МЗС України видає журнал, але ви знаєте, що у всьому світі, цивілізованому світі преса – недержавна. І тому хотілося звичайно відчувати конкурентів, щоб рухатися більш інтенсивно, однак сфера міжнародної журналістики чомусь не приваблює інвесторів і ми поки що залишаємося єдиним виданням, яке цілеспрямовано присвячене руху України, це визначено законодавчо, до Євросоюзу і НАТО.

Сподіваюся на активну участь аудиторії веб-порталу як в електронному просторі, так і на сторінках нашого журналу.

В цьому році ми нарешті вийдемо на передплату і перестанемо бути «роздавабельними» і, крім того, він матиме передплату як в Україні, так і за кордоном, тобто матиме більшу сферу поширення. Сподіваюся, ми будемо тісно з Володимиром Горбачем співпрацювати, а може і конкурувати.

В. Горбач: Я думаю, що вся світова індустрія буде конкурувати з друкованими медіа і електронні книги, е-book, з них можна буде читати і ваш журнал.

Спробую пунктирно окреслити, чим ми плануємо займатися. Ми хочемо акцентувати саме на зовнішній політиці і міжнародному житті. Робити такі акценти і для українських медіа, і для громадської думки також, навіть для масової свідомості.

Оскільки українці у своїй переважній масі є інтроверти по своєму психотипу, вони більше цікавляться внутрішнім життям своїм власним, своєї маленької громади, регіону максимум, а що вже в іншій області робиться, то це ніби як дистанційно сприймається. Бо Україна – це велика країна, ми це часом недооцінюємо, наскільки ми є великою країною, я маю на увазі в розмірах.

Українська міжнародна журналістика теж має серйозну школу і дуже багато найкращих представників працюють в українській журналістиці. Час від часу вони гуртуються навколо якихось видань, сайтів, але потім розходяться, конкурують, як говорить Віталій Андрійович, це нормальний природній процес. Ми – некомерційний проект і ми би хотіли сконцентрувати на наших шпальтах найкраще, що пишуть українські міжнародники, найкраще, що пишуть журналісти в різних виданнях, найкраще, що пишуть, говорять і продукують українські експерти. Спробувати поєднати публіцистику, аналітику, якийсь огляд, рецензії на монографії на цю тему про міжнародне життя і навіть зацікавити студентів інформацією про навчання закордоном, програми стажування тощо – це наша ціль.

Тобто у перспективі це має стати порталом міжнародної політики, голосом України в інформаційному світовому просторі. У перспективі має бути англійська і російська версії, щоб нас могли читати і за кордоном, що тут відбувається в експертному середовищі, які думки. Цим ресурсом можуть користуватися й іноземні посольства, які є в Україні, і також отримувати якусь інформацію з Інтернету про те, що відбувається в українській зовнішній політиці. І, звичайно, ми би хотіли стати джерелом інформації для українських медіа. Тому що насправді є величезна проблема, такий серйозний дисбаланс, що українські медіа, інтернет-сайти просто передруковують з російських джерел, з російських медіа, просто копі-пейстом, новини з міжнародного життя. Тобто реально українець бачить світ російськими очима…

Б. Тарасюк: … часто перекрученими…

В. Горбач: … ну, звичайно, там, десь щось у мозку відбувається після цих очей і вже на вихід іде трошки деформована інформація. Або насправді, що чіпляє око? Те, що побачить росіянин може не зацікавити українця, а те, що цікавить українця не побачить російський журналіст і не підмітить того…

Б. Тарасюк: … або не дозволить …

В. Горбач: …є ще момент цензури і офіційної пропаганди, і навіть на час інформаційних війн проти України, я думаю, що такий імунітет в українських журналістів є і має бути, вони не будуть транслювати відверто ворожих антиукраїнських повідомлень, але зараз я веду мову не про українсько-російські відносини і тим більше війни, а про те, як бачать українці зовнішній світ і як нам потрібно переходити в трошки інший пласт в інформуванні щодо європейських, євроатлантичних цінностей суспільства.

Ми всі говоримо, що підтримка вступу України до НАТО є низькою, тому що є низькою поінформованість українського суспільства. Інформуємо, офіційні заходи проводимо: помпезні, на державному рівні і т. д. Але це не дає, на жаль, того ефекту, на який сподіваються організатори, оскільки суспільство змінилося, а методи лишилися такими ж негнучкими,  як були раніше, не інтерактивними; і довіра до офіціозу є не надто високою. Тому нам здається, що потрібно переходити в площину людських контактів. Потрібно переходити до того, щоб інформувати людей про НАТО і регіон Євроатлантики, про життя в ньому не лише, що стосується військового, політичного чи безпекового аспектів, а про життя суспільств, які живуть у цьому регіоні, про моделі їхнього розвитку, про різні аспекти культурного, гуманітарного, соціального характеру, як це все відбувається там.

І тут дуже важливими були б наші українці, які живуть в цих суспільствах, працюють або навчаються, і можуть писати як непрофесійні журналісти, а як ті, хто займається громадянською чи громадською журналістикою. Просто писати  про звичайне життя в цих країнах, країнах перебування. Такі матеріали також будуть на наших сторінках з фотографіями відповідно, можливо, з відео. Тобто бачити ту країну через призму українця, який живе в тій країні, через його сприйняття. Думаю, що це буде наближати людей, суспільства, країни і відповідно наближатиме Україну і її євроатлантичний курс до мети. І таким чином, ми будемо пробувати впливати на українську громадську думку.

Ще один момент – це об’єднати довкола справи і на сайті всіх людей, які цим активно зацікавлені, і які пишуть на цю тему. Це журналісти, експерти, можливо, і працівники МЗС, і окремі дипломати, за їхнім бажанням звичайно, щоби створити таке ядро, кістяк євроатлантистів в Україні, які будуть спочатку формувати свою спільну позицію, а потім впливати на громадську думку через медіа. І думаю, це також нам в Україні абсолютно необхідно, оскільки наші всі зусилля через свою розпорошеність не потрапляють в ціль і не мають того ефекту, на який ми сподіваємось.

Ще одне завдання – це об’єднання зусиль і для цього пропонується відповідна технологічна платформа. Ми для цього відкриті.

ЄА.info