Стан та перспективи інформаційної діяльності щодо євроатлантичної інтеграції України (Ігор Тодоров)

Питання формування неупередженого сприйняття НАТО в Україні уявляється нам  широким полем для наукових досліджень та практичного застосування. Проблематика    політичного  брендинга  й  стратегія  його формування  в українських історичних і політологічних дослідженнях фрагментарно. Аналізуючи засоби розробки образів політичних  лідерів, репутацію комерційних і некомерційних організацій, імідж країни й регіонів, вітчизняні  й закордонні   фахівці   використовують, в основному,  методику політичної  пропаганди  й  агітації.

Сьогодні  держави і міжнародні організації  повинні  діяти  за  аналогією  зі світовими корпораціями, які в  певний момент зосереджують зусилля на створенні брендів і нематеріального активу. В сучасному світі бренд оцінюється  набагато  вище власне  за  фабрики і технології.

Незважаючи  на те, що із часів закінчення «холодної  війни» і завершення протистояння двох соціально-економічних систем минуло два десятиліття, пам’ять цілих поколінь людей  ще зберігає негативні спогади про ці минулі події. Дійсно, людське сприйняття історичних і політичних явищ - досить складний механізм, вивченню якого присвячені десятки наукових праць по психології й соціології, проте теоретичні розробки, на жаль, поки не принесли належних практичних результатів у справі подолання у свідомості населення як західних, так і посткомуністичних країн стереотипів часів «холодної війни». Ці стереотипи як і раніше активно експлуатуються різними політичними об’єднаннями в передвиборчих кампаніях, що спричиняє появу негативних, а часом і деструктивних тенденцій серед населення. В українському суспільстві вплив таких стереотипів можна охарактеризувати як один з найсильніших на всій території країн СРСР. Безумовно, що це певною мірою обумовлене безпосереднім сусідством та впливами Російської Федерації, політика якої фактично спрямована на відновлення «холодної війни».

Євроатлантична  інтеграція є офіційним зовнішньополітичним  курсом України, який закріплено вітчизняними нормативними актами 2002-2008 рр. Зокрема, у редакції Воєнної доктрини України від 2005 року  чітко йдеться про те, що Україна готується до повноправного членства в НАТО та ЄС і активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО… належить до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики [1]. Проте, як свідчить практика, значна кількість заходів, передбачених цільовими щорічними Планами Україна – НАТО в рамках Плану дій Україна-НАТО не виконується, частина через брак фінансування, частина через політичну нестабільність, що панує в країні з 2004 року. Це складає суттєву перешкоду для просування України до членства в Альянсі.

Однак друга причина, що стоїть на заваді реалізації євроатлантичного курсу України у сучасних умовах - відсутність суспільного та внутрішньополітичного консенсусу щодо вступу в НАТО, що зумовлює негативну динаміку громадської думки. Відновлена під час чергових політичних конфліктів пропаганда проти НАТО впливала на громадську думку краще, ніж зважені, розроблені експертами освітньо-інформаційні заходи. Політична пропаганда проти НАТО в Україні, яку проводять різні опозиційні політичні сили має великий вплив на громадську думку, адже вона ґрунтується на стереотипах часів «холодної війни», водночас створюючи нові страхіття, збуджуючи підсвідомі чинники ідентичності. Стереотипне уявлення про Північноатлантичний альянс як про ворога – є мабуть найбільш стійким та довготривалим. Воно бере початок з часів радянської пропаганди та було поновлене під час операцій НАТО в СР Югославії. Багато історичних фактів, як то причини втручання НАТО на територію СР Югославії, при цьому нехтуються або викривляється. Також приховується той факт, що практично всі республіки колишньої Югославію прагнуть членства в НАТО, або вже увійшли до Альянсу.

Варто нагадати, що уряд В.Януковича своїм розпорядженням N 960-р від 8 листопада 2007 р. ухвалив Концепцію Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки. В ній зокрема було зазначено, що згідно із статтею 8 Закону України “Про основи національної безпеки України” курс на вступ до НАТО є одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки. У цих умовах важливого значення набуває широке інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції. Водночас громадськість потребує роз’яснень щодо наслідків вступу України до НАТО. Протягом останніх років унаслідок нестачі в українському інформаційному просторі об’єктивної інформації з питать НАТО, наповнення його упередженими негативними оцінками процесів євроатлантичної інтеграції, пропагандистського впливу, спрямованого на дискредитацію цієї ідеї, спостерігається зниження кількості прихильників курсу євроатлантичної інтеграції серед населення України. При цьому широко експлуатуються як застарілі, так і нові стереотипи негативного ставлення до цієї організації [2]. Така оцінка в документі, під яким стоїть підписи лідера Партії регіонів України з одного боку, викликає повагу, а з іншого – обурення в контексті його подальших дій та заяв.

Попри розмаїття інформації про НАТО, наявної в Україні і світі, вона належним чином не впливає на суспільне ставлення до Альянсу в Україні. Судячи з соціологічних опитувань, згідно яким число противників членства України у НАТО значно перевищує число прихильників, мета інформаційної політики не досягнута. А з урахуванням географічного розподілення уподобань населення державна програма інформування не виконується саме у східних та південних регіонах України. Мабуть, не має сенсу шукати винних, однак має сенс з’ясувати, як можна змінити цю ситуацію.

Проаналізуємо ще раз цілі державної інформаційної  політики, та заходи які здійснюються на її виконання. Згідно з Програмою, необхідно, перш за все, підвищувати інформованість, причому не просто стовно процесів євроатлантичної інтеграції, однак і переваг членства у НАТО. Дійсно, ефект був би значно вищим, якби інформаційна присутність забезпечувалась на тільки у загальнонаціональних, але й регіональних мас медіа та підкріплювалась відповідними заходами. Втім, складно інформувати про переваги членства у НАТО і робити це переконливо на сході та півдні, за умов, коли навіть на загальнодержавному рівні з цього приводу тривають суперечки, і не всі політичні сили, що готові увійти до правлячої коаліції, підтримують ідею членства України у НАТО.

Звичайно, через нормативні акти можна зобов’язати  чиновників всіх рівнів підтримувати у публічній діяльності ідеї євроатлантичної  інтеграції, однак щоб це спрацювало, в їх руки треба дати відповідні методичні матеріали, де чітко і зрозуміло пояснити, як треба інформувати громадськість і які аргументи наводити. Якщо ж від регіональної влади вимагається проста підтримка певних заходів, то потрібна або ініціатива з центру, або гроші на відповідні заходи у регіональних бюджетах. Однак навіть за наявності й того й іншого вкрай важливою є інформованість та обізнаність самих чиновників.

Друга мета державної програми - це підвищення рівня обізнаності молоді щодо євроатлантичної інтеграції України. Найбільш дієвою у цьому сенсі є введення відповідних програм у навчальних закладах. Зараз це вже частково реалізується як у вищих, так і середніх навчальних закладах. З нового навчального року відповідні курси мають читатись в усіх основних навчальних закладах. Однак ефект стане відчутним тільки через кілька років.

Стосовно  завдання програми - “залучення громадян, громадських і політичних діячів України, представників НАТО та держав - членів НАТО до обговорення актуальних питань, напрямів, організаційних форм співробітництва України з НАТО” - ініціатива тут не може йти з регіонів. На регіональному рівні такі заходи можна тільки підтримувати.

Як  можна побачити із вищенаведеного, з одного боку, частина провини  у недостатньої ефективності інформаційних кампаній НАТО в Україні знову ж таки покладається на урядовців, які, декларуючи проведення поступової кампанії по ознайомленню населення з діяльністю Північноатлантичного альянсу, в процесі вирішили опустити слово «поступова», намагаючись форсувати зближення з НАТО, але з іншого боку сама Організація Північноатлантичного договору, санкціонувавши настільки нав’язливу рекламу себе на території держави із потенційно ворожим до неї ставленням, припустилась значної помилки.

Ще  один не менш важливий фактор, який сприяє підвищенню в Україні кількості байдужих, або навіть негативно налаштованих проти НАТО громадян, це – світова фінансова криза та спричинена нею хвиля спаду економічної активності. В умовах коливань валютних курсів, закриття багатьох українських підприємств, масових звільнень тощо, одне лише повідомлення у новинах про намагання українських політиків здобути для України ПДЧ викликає негативну реакцію як щодо конкретного питання отримання Плану дій щодо членства, так і на адресу всього існуючого зовнішньополітичного курсу держави в цілому.

З усього переліченого вище можна зробити  висновок, що майбутні дії по іміджевому позиціонуванню НАТО в Україні потребують системного підходу, який враховуватиме  помилки минулих невдалих інформаційних кампаній Альянсу та нові фактори, що можуть впливати на формування громадської думки. Цей підхід, на відміну від простої інформаційної кампанії, має бути повноцінною стратегією створення та просування бренда.

Виходячи  з того, що Організація Північноатлантичного договору є зацікавленою не тільки в лояльності до неї української політичної еліти, але у першу чергу у покращенні суспільного ставлення до неї в Україні, приймаючи до уваги контекст проблеми негативної динаміки громадської думки щодо НАТО та критично оцінюючи попередній досвід роботи у цьому напрямку, можна дістатись висновку, що політична та інформаційна стратегія просування НАТО в Україні потребує значних змін.

В Декларації ювілейного самміту НАТО в квітні 2009 року було в черговий раз зазначено, що стабільність та успішна політична і економічна реформа в Україні є важливими для євроатлантичної безпеки. Підтверджено домовленість, якої досягли в Бухаресті, що Україна стане членом НАТО. Без упередження щодо подальших рішень, які мають бути прийняті з питання ПДЧ, розробка Щорічних національних програм допоможе Україні просуватися вперед у здійсненні реформ. Щорічний огляд цих програм надасть можливість продовження здійснення уважного моніторингу прогресу України у проведенні реформ, які пов’язані з прагненнями набути членства в НАТО [3]. Проте, відкритим залишилося питання щодо співвідношення Щорічного цільового плану та Щорічної національної програми.

Водночас, варто згадати, що зростає певний скептицизм серед країн-членів НАТО стосовно подальших відносин з Україною. Він  зумовлений низкою об’єктивних чинників серед яких нестабільність зовнішньополітичних пріоритетів України. Так нещодавно представник Міжнародного інституту стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies) зазначив, що Захід розділений у поглядах щодо інтеграції нових членів до НАТО і зауважив: «європейці мають суттєві підстави стверджувати, що призупинення політики розширення – у стратегічних інтересах НАТО» [4]. Однак можливість гальмування розширення – не привід облишити всі євроатлантичні спрямування Української сторони. Це – додатковий час для розробки нової, прогресивної стратегії просування НАТО на власній території, час для обмірковування повноцінної бренд-політики.

Розглядаючи можливості політичної поведінки НАТО, що могли б допомогти у розв’язанні поточної складної ситуації, варто зупинитися на можливих сценаріях:

1. Стратегія очікування або тимчасове згортання програм взаємодії Альянсу з Україною.

Можливі позитивні наслідки: Зниження політичного тиску на населення України, надання громадськості України часу на роздуми щодо зовнішньополітичних пріоритетів власної держави, усунення підстав для політичних спекуляцій на Президентських виборах 2010 року.

Можливі негативні наслідки: Втрата демократичних надбань, які здобула Україна за останні п’ять років, послаблення зовнішньополітичної автономії України та початок реінтеграції її у інформаційний простір Росії.

2. Зміна формату політичних відносин, що передбачає надання допомоги у проведенні необхідних реформ, однак тимчасово припиняє будь-які переговори щодо членства.

Можливі позитивні наслідки: Покращення іміджу НАТО в очах української громадськості, котра відчуватиме на  собі результати реформування; зниження політичного  тиску на населення з боку влади та опозиційних політичних партій, адже питання про членство в НАТО поки що не буде обговорюватись.

Можливі негативні наслідки: Зниження мотивації  щодо реформування, в наслідок того, що втрачається кінцева ціль реформ, якою до сьогодні було членство в Альянсі; ще більше зниження рейтингу існуючої влади, який досі тримався на очікуванні частки населення якнайшвидшого приєднання до НАТО.

3. Зміна концепції інформаційної політики та запровадження системи контролю за реалізацією інформаційних програм.

Можливі позитивні наслідки: Покращення обізнаності населення України про діяльність Північноатлантичного альянсу, ефективний контроль за розподіленням коштів, виділених на проведення інформаційної кампанії.

Можливі негативні наслідки: Зменшення кількості  бажаючих приймати участь у проведенні інформаційних кампаній НАТО з боку України.

4. Синтезований підхід, що поєднує помірне уповільнення темпів  політичного просування України до НАТО, підтримку Організацією Північноатлантичного договору проведення в Україні необхідних реформ та модернізацію концепції інформаційної політики НАТО.

Можливі позитивні наслідки: Зростання підтримки громадською думкою вступу України в НАТО за умов дотримання послідовності дій у сфері інформування громадськості та відсутності елементів політичного примусу; зниження фінансових витрат НАТО на проведення інформаційних кампаній.

Можливі негативні наслідки: Охолодження  інтересу до НАТО з боку правлячої еліти України, однак за умов дотримання помірності та послідовності у реалізації вищеназваного підходу, цей ризик зведено до мінімуму.

Слід  зазначити, що синтезований підхід, на нашу думку, є пріоритетним, адже він  дозволяє одночасно займатися кількома аспектами проблеми, що робить мінімальним ризик негативної зворотної реакції, однак варто розуміти, що він не є всеохоплюючим. Навіть забезпечивши ефективність виконання всіх дій, передбачених синтезованим підходом, можна лише істотно покращити ситуацію із громадською думкою щодо НАТО в Україні, проте неможливо гарантувати одностайну підтримку населенням держави ідей Євроатлантичної інтеграції.

Огляд досвіду інформаційних кампаній стосовно європейської і євроатлантичної  інтеграції свідчить про наступне. Ключовою умовою успішності зазначених кампаній є наявність стійкого консенсусу політичних еліт навколо визначеного курсу інтеграції - що забезпечує відповідно стійкість і послідовність державної політики інтеграції та її інформаційного супроводу. Розробці державних програм інформування мають передувати широкі соціологічні дослідження (як загальнонаціональні, так і дослідження цільових груп) з метою з’ясування ставлення громадян до курсу інтеграції, рівня їх поінформованості та запиту на інформацію.

Переборювати  стереотипи й звичні способи рішення  проблем досить непросто. Адже вони недарма стали звичкою - багато років  вони були правдоподібними, старанно закріплювалися у свідомості суспільства, у них  вірили, і раптом вони стають перешкодою. Так нове розуміння діяльності НАТО вступає в серйозне протиріччя з усім попереднім досвідом людей, що проживали в СРСР в умовах «холодної війни»,  і підриває їх стале уявлення про світ. У свідомості індивіда виникає внутрішній конфлікт, що провокує включення механізму психологічного захисту, що призводить до того, що інформація, що травмує усталене світосприйняття буде перероблена так, що людина знайде собі виправдання. Якщо ж раціональне спростування стереотипів не приспіло вчасно, то людина просто все “викине з голови” - намагатиметься забути. Так чи інакше, відбудеться відторгнення - суспільство не реалізує можливість діяти по-новому, рухатися в ногу згодом.

Зовсім інша ситуація складається, якщо без звертання до минулого досвіду, оперуючи лише сучасними фактами ми переконуємося, що старі радянські уявлення про НАТО як про потенційного ворога не мають нічого спільного з дійсністю, і охоче приймаємо нові трактування діяльності Північноатлантичного Альянсу. Тоді новій інформації не потрібно проламуватися через психологічний захист: актуальні відомості звичайним чином включаються в ієрархію установок людини, корегуючи всю систему, і вже ця змінена система буде управляти подальшими вчинками, забезпечуючи принципово інший, вільний від стереотипів світогляд. Саме тому брендингова стратегія НАТО має починатись з усвідомлення стереотипів суспільства та аналізу засобів їх можливого подолання. Необхідно намагатись створити, якщо і не дружнє, то хоча б нейтральне інформаційне середовище, у якому новий бренд НАТО розвиватиметься і набуватиме певної ваги.

Говорячи  про конкретні методики подолання  стереотипів, слід зазначити, що найбільш широко вони застосовуються в рекламі, звідки згодом ці прийоми були запозичені для застосування в політиці. Необхідно  вказати також, що більшість даних психологічних методик використовувалось і в радянській пропаганді для створення стереотипів, перебороти які власне і є першим кроком у брендингу НАТО.

Отже, маючи необхідну для корекції стереотипів інформацією, можна  переходити до розробки методів впливу на вкорінені в суспільстві образи. Так відомо, що навіть негативний стереотип (а в нашім випадку ми маємо справу саме з ним) можна підсилити у вигідну для нас сторону за допомогою прийому, що умовно називається «звинувачення узагальнення». Прийом цей полягає в наступному затвердженні:  «Якщо вважати, що наміри цього об’єднання держав агресивні (під об’єднанням держав мається на увазі організація Північноатлантичного договору, проти членства в якій цільова аудиторія виступає категорично), то так точно агресивні й наміри іншого об’єднання (того, яке аудиторія вважає кращим)…»

Можна також руйнувати одні стереотипи за допомогою впливу на інші: ненав’язливо запропонувати цільовій аудиторії  звернутися до досвіду інших держав, що є членами НАТО, що традиційно асоціюються у свідомості українських громадян із благополуччям і безпекою. При цьому увага аудиторії акцентується на тому, що частина проблем цих держав вирішилась, саме завдяки Альянсу.

Як  вже неодноразово згадувалось у  цій роботі, більшість ідей по подоланню стереотипів належить бізнесу й рекламі. Однак політична діяльність міжнародних організацій найчастіше має досить подібне середовище, що робить можливим адаптацію рекламної методики для вирішення політичних проблем створення бренду НАТО.

Особливості української політики, зокрема, постійні кризи влади, змушують робити інформаційну кампанію автономною від державного впливу. Найкращим кроком в цьому  напрямку є формування громадського координаційного центру, який зможе  повноцінно координувати зусилля держави, фондів та громадських організацій. Керівництво центру має включати в себе представників всіх середовищ дотичних до проблематики НАТО, однак, головну позицію має займати громадський лідер, послідовний євроатлантист.

Маючи під собою громадську основу з одного боку, та інструменти впливу на державну політику інформування, з іншого, центр зможе здійснювати ефективний розподіл обов’язків за регіонами та цільовими групами. Саме існування подібних центрів допомогло розв’язати проблеми недостатньої підтримки НАТО в Словаччині, Польщі, Литві, Болгарії тощо, чиї досвіди особливо актуальні для України.

Однак, сама по собі діяльність центру не буде ефективною без інформаційної стратегії. Вона має включати такі етапи: зацікавлення, втягнення в дискусію, просвітницька та інформаційна кампанія. Однією з основних перешкод, які має подолати інформаційна кампанія – це небажання великої кількості громадян, зокрема, сходу та півдня України брати участь в заходах. З цією метою мають бути проведені підготовчі кроки: обговорення важливих для суспільства питань без прив’язки до НАТО.

Ними, наприклад, можуть бути стан української  армії та шляхи її ефективних реформ, загрози національній безпеці, стандарти  життя різних соціальних верств тощо. Будучи не політичними по суті, ці питання привертатимуть увагу громадян. Наступний крок, це проведення дискусій альтернатив вирішення існуючих проблем. Важливо показати суспільству, що противники вступу до НАТО не пропонують жодних рішень у випадку відмови від цього.

Водночас, дискусія надасть легітимності інформаційній кампанії, яка не буде сприйматись як одностороння пропаганда з боку держави. Після широких дискусій суспільство буде більшою мірою налаштоване на отримання додаткової інформації, що створить сприятливі можливості для проведення просвітницької кампанії.

Для успішної реалізації інформаційної  стратегії потрібний набір інформаційних  повідомлень та аргументів для конкретних цільових групп (ця технологія так званих «таргет-груп» є дуже поширеною  у сучасному маркетингу). Зокрема, для студентів, працівників різних професій, пенсіонерів тощо. Всі повідомлення мають відштовхуватись від спільної основи, як, наприклад, стандарти для вступу до НАТО.

Важливо наголосити, що процес вступу зобов’язує Україну досягнути конкретних стандартів якості у всіх суспільних сферах. Відповідно, саме вони і мають доноситись для кожної з груп, наприклад, стандарти освіти для студентів, стандарти військової служби до військових, стандарти роботи органів влади тощо.

Однак, не варто прямо “продавати НАТО”, тобто переконувати людей погодитись в зв’язку з економічними перевагами вступу. Потрібно намагатись привити суспільству відчуття відповідальності за майбутній розвиток країни і життя наступних поколінь, найкращу альтернативу чому пропонує євроатлантична інтеграція.

В цьому ключі мають відбуватись  дискусії зі старшим поколінням, особливо налаштованим проти.

Загалом, щоб бути успішною інформаційна кампанія щодо НАТО в Україні має бути надзвичайно  м’якою та гнучкою. Однак не варто  в роботі з групами населення західної частини України наголошувати на зростанні незалежності від Росії, тоді як на сході говорити про нові стандарти якості життя та ведення бізнесу. Треба винайти об’єднуючу лінію поведінки, а не провокувати подальший поділ українського суспільства.

Отже, можливі дії по руйнуванню негативних стереотипів відносно Північноатлантичного альянсу та формуванню нового уявлення про НАТО можуть включати наступне:

1. Розробку належної стратегії позиціонування НАТО як бренда, виявлення його унікальності, як «товару».

2. Обрання універсальних цінностей, що могли б підкреслити унікальність НАТО, що мали б великий попит у суспільстві і сприяли б об’єднанню українців.

3. Зміну акцентів в інформаційній політиці  - надання населенню України можливості повноцінного порівняння ефективності діяльності Альянсу й інших, аналогічних йому по функціях об’єднань (Система колективної безпеки СНД та ін.). Тільки відчуття свідомості власного вибору на користь того чи іншого варіанту здатне встановити міцний емоційний зв’язок «бренд-суспільство».

4. «Розширення сфери діяльності НАТО», а саме надання більшої кількості інформації про наукову, дипломатичну, політичну діяльність Альянсу, а не тільки про оборонні її аспекти.

5. «Безпека, як прагнення». Посилення, не без залучення мас-медіа, в українському суспільстві значення самого поняття «безпека», а вже потім формування позитивного образу НАТО як основного її гаранта. Як ми зазначали у попередніх розділах цієї роботи, успішний бренд спочатку створює прагнення, мрію у суспільстві, а потім її реалізує.

6. «Таргетинг» та адаптацію інформації. Раціональна аргументація переваги членства в НАТО повинна бути доступною і зрозумілою всім категоріям населення України, а не обмежуватися відомостями, оцінити значення яких під силу тільки експертам ВПК або політикам.

7. Толерантність до минулого. Як ми зазначали у попередніх розділах, сильний бренд ніколи не будується за рахунок приниження конкурентів. Саме тому для України  й для всього пострадянського простору в цілому, коли мова йде про НАТО, необхідним стає поява принципово іншого ставлення до минулого, а саме припинення трактування СРСР і його зовнішньої політики (у тому числі й відносин до Альянсу) як «темної», «агресивної», «категорично невірної». Замість цього необхідно підкреслювати закономірність історичного розвитку, природність еволюції соціальної системи й становлення демократії, а також наголошувати на змінах, що відбулися на території колишнього СРСР, в усьому світі, а також усередині Альянсу, у його стратегії. Цей простий крок дозволить послабити агресивну реакцію, особливо з боку старшого покоління українців, викликану необережними глузуваннями над їхнім історичним минулим.

8. Оновлення цільової аудиторії - включення в її число дітей і молоді. Працювати із цією категорією населення набагато простіше, ніж з будь-якою іншою не тільки тому, що молоді люди найчастіше є прихильниками всього нового, але ще й тому, що вони не піддавались впливу стереотипів, описаних у даній роботі, а також впливу жодних політичних сил. Цей сегмент найбільш сприйнятливий до простої логічної аргументації й не має потреби в спеціальних прийомах по подоланню стереотипного сприйняття.

Всі перераховані вище методи покращення інформаційної діяльності Північноатлантичного альянсу в українському суспільстві  відкривають нові можливості в проведенні ефективної політики інформування населення, а також дозволяють сподіватися на швидке досягнення позитивного результату – створення сильного бренду НАТО в Україні.

Таким чином, ідея безпеки має стати візитною карткою Альянсу в Україні, ця ідея одночасно є і брендом, і  мрією, і рішенням, тобто шляхом до мрії, створюючи унікальність та конкурентну перевагу. Особливої уваги під час проведення інформаційних кампаній потребують такі цільові групи: ті, хто впливають на формування громадської думки (журналісти, вчителі і педагоги, працівники культури, медики, священнослужителі та ін. професійні групи); молодь; пенсіонери (саме ця категорія є найбільш активними та дисциплінованими учасниками виборів, референдумів тощо). До розробки програм інформування доцільно залучати фахівців з реклами та PR-технологій, що забезпечить професійний рівень програм і майбутню ефективність їх виконання. Так само до розробки програм на якомога більш ранніх стадіях доцільно залучати їх майбутніх виконавців.

ПОСИЛАННЯ

1 Указ Президента України «Питання Воєнної доктрини України» // Стратегічна панорама. - 2005. - № 1. - С. 17.

2. Про схвалення Концепції Державної  цільової програми інформування  громадськості з питань євроатлантичної  інтеграції України на 2008-2011 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 р. N 960-р. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України. – Режим доступу: http://www.km.gov.ua.

3 Декларація саміту НАТО в Страсбурзі / Келіювілейному саміті НАТО 3 - 4 квітня 2009 Офіційний сайт Місії України при Організації Північно-Атлантичного Договору. - Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/missionnato.

4. Penketh A., Dejevsky M.  Nato should stop expanding, says UK think tank// The Independent / 18 September 2008.

Ігор ТОДОРОВ,  професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики, заступник директора науково-інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці Донецького національного університету, доктор історичних наук.

ЄА.info