У Лондоні відкрилася виставка українського митця Василя Сада

У Лондоні відкрилася виставка українського митця Василя Сада – абстракціоніста зі стажем, який у своїй творчості звернувся до теми Чорнобиля. Час виставки – напередодні чвертьстолітніх роковин трагедії на ЧАЕС – підкреслює увагу на Заході до самої теми, а також до митців, які до неї зверталися у неординарний спосіб: за допомогою абстракціонізму.

В українському посольстві на відкритті виставки в центрі була робота «Наслідки – посвята Чорнобилю»: прорваний дірками метал із червоними силуетами, один із яких за формою трохи скидається на карту України.

Цікаво, що Василь Сад народився і виростав на Поліссі, яке з українських теренів найбільше було вражено чорнобильською радіацією. І хоча Сад поїхав вчитися на художника в Одесу, де живе й працює, однак у душі, вочевидь, залишився з малою батьківщиною на Поліссі.

«Він не порвав з Поліссям, він не поривав зі своїм корінням і це дуже важливо,» – каже Лілія Рогова, директор лондонської галереї «Артелія», яка виводить Сада в світ британських поціновувачів мистецтва. Художник, за її словами, набирав візерункових мотивів з українських писанок або вишитих рушників – як, скажімо, на картині «Хрести» (1995).

Ірина Старк, куратор виставки, сказала Бі-Бі-Сі: «Василь Сад – творець неординарний, адже в СССР абстрактний живопис був не дуже популярним, не дуже вітався офіційно. Він не конформіст. Адже, як справжній абсракціоніст, він міг вважатися як «отказнік» в СССР – таким, як він, відмовляли в офіційних почестях і визнанні».

«Хто б міг подумати, що людина в своїй творчості перейде від традиційного пензля до заліза, адже вчили переважно малювати пейзажі та портрети. Вийшовши в абстракцію, Василь Сад також фактично відійшов від буднів соцреалізму, до якого вдавалися багато його колеґ,» – додає Ірина Старк.

Визнання до Василя Сада прийшло лише в часи перебудови Ґорбачова.

Роботи митця дуже сучасні – тобто, вони (навіть виконані у 70-80-ті роки) можуть прикрасити не лише приватні колекції чи музеї, а й банки чи юридичні контори, де смаки диктують потяг до надсучасного і такого, що впадає у вічі незвичністю. Роботи Василя Сада є в Національному музеї України, музеї сучасного мистецтва, а також – у приватних колекціях у США, Канаді, Британії, Італії, Україні та Росії.

Лілії Роговій, головному двигунові виставки, в Саді подобається, зокрема, його нонконформізм уже в сучасних умовах: «Він не комерціялізував своє мистецтво. Але цікаво те, що він звернувся до металу, використовує колючість металу в своїх творах». А Тамара Демиденко, лондонська ґалеристка і промовтер українського мистецтва, додає: «Кожне творіння відображає внутрішній світ творця. Кожна картина також має свою душу і шукає рідну їй душу – тобто того, хто купує і насолоджується». За словами пані Тамари, Василю Саду вдалося передати трагедію України (Чорнобиль), але мовою, зрозумілою не лише українцям.

Однак у творчості Сада присутня не лише українська тема, скажімо, увагу багатьох привернула робота «Берлінський мур», виконана за мотивами історичного 1989-го року, коли, власне, і впав Берлінський мур, поклавши край десятиліттям розподілу Європи. Та й, наприклад, робота «Ніч в Одесі» (1995) виходить за рамки суто національного.

Наразі важко сказати, як «піде» у Лондоні творчість Василя Сада. Але є вже ознаки, що непогано. Пізніше цього року деякі роботи Василя Сада будуть виставлятися на аeкціонах Мак-Дуґлас і Філліпс де Пюрі.

«Садові за 60, але творить він дуже модерно. Потрапити на престижні аукціони сучасного мистецтва надзвичайно важко. Конкуренція просто шалена, – каже Наталя Шевченко-Хандогій, поціновувач мистецтва і дружина посла України. – Якщо роботи відбирають престижні аукціони, це вже говорить само за себе!» А один із відвідувачів-англійців сказав Бі-Бі-Сі, що мистецтво Сада є «вибуховим». «Садові затісно в межах лише України, це ознака того, що Сад – митець не парохіяльний, і такі люди, як він, є свідченням того, що Україна – це не периферія Европи».

За інформацією Української Служби Бі-Бі-Сі