Довгоочікувана дружба (Олексій Толкачов)

Півроку тому Україна змогла розколоти Європейський Парламент на два ворогуючих табори. Однак вже через місяць в Парламенті ЄС з’явилася депутатська група «Друзі України». Драматично, чи не так?

Український експорт

Головний продукт, який Україна навчилася «експортувати» в ЄС – це політичні чвари та конфлікти.

Перша партія «експорту» відбулася у 2005 році, коли тодішній Президент України Віктор Ющенко відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко під акомпанемент корупційного скандалу.

Розбираючись в нюансах українського внутрішньополітичного процесу, депутати Європарламенту співчували, що Україна ще тоді, у 2005 році, перекреслила досягнення помаранчевої революції. «Українська влада скомпрометувала помаранчеву революцію. Який тепер приклад Україна буде подавати іншим країнам СНД?», - спантеличено говорили мої співбесідники у Європарламенті.

Повторно євродепутати стали учасниками українського політичного життя під час дострокових виборів до Верховної Ради України у 2007 році. Президент Віктор Ющенко в одному зі своїх інтерв’ю хвалився, що «знову у всіх кабінетах ЄС говорять про Україну, як і у 2004 році». От тільки Віктор Андрійович не уточнював, ПРО ЩО говорили. А відгуки були, переважно, негативні.

Європейська Асоціація Українців в Брюсселі, спільно з Єжи Бузеком, саме займалася підготовкою публічних слухань в Європарламенті, аби обговорити політичну ситуацію після українських виборів 2007 року. Слухання малися відбутись у листопаді та прояснити українську ситуацію для євродепутатів.

Однак слухання так і не відбулися. Як підкреслив у телефонній розмові сам Єжи Бузек, Європарламент готовий в будь-який момент приділити увагу Україні. Та який сенс розглядати українську політичну ситуацію, якщо вона змінюється тричі на день? «Спочатку визначтесь з ситуацією в Україні, а потім її і в Брюсселі можна буде розглянути», - приблизно такі слова у телефонній слухавці я почув у далекому 2007 році.

Та ситуація ніяк не визначалася. Юлія Тимошенко всіляко використовувала особисту дружбу з депутатами Європарламенту та свої позиції у Європейській Народній Партії для боротьби з Президентом. Віктор Андрійович теж не «відставав».

Після обрання Президентом України Віктора Януковича, ситуація погіршилася. Українські політичні конфлікти були експортовані до Брюсселю втретє.

Юлія Тимошенко активізувала свій європейський плацдарм – Європейську Народну Партію – найбільшу політичну силу в ЄС. Українській владі довелося також шукати своїх союзників у Європарламенті. І ось, 14 жовтня 2010 року Микола Азаров від імені Партії Регіонів підписав меморандум про співпрацю з Прогресивним альянсом соціалістів та демократів – другої за величиною фракцією у Європарламенті.

З того моменту українське протистояння «опозиція-влада» перенеслося в Брюссель, що вилилося у вкрай хворобливе та конфліктне прийняття у жовтні-листопаді 2010 року резолюції щодо України. Дійшло до того, що одні депутати робили принизливі заяви на адресу інших депутатів Європарламенту – небачена практика для Брюсселю.

Мій співбесідник в апараті Президента Європарламенту навіть підкреслив, що Україні вдалося те, чого не вдавалося навіть таким потужним гравцям, як Росія та Китай – пересварити депутатів Європарламенту та розділити їх на два непримиренних табори. Європарламент заразився «українським вірусом» протистояння, що вкрай налякало євродепутатів.

«Нема лиха без добра»

Гострі конфлікти у Європарламенті актуалізували необхідність симпатії Брюсселя до України як до країни, а не як до окремих українських політичних сил. Виникла потреба створити у Європарламенті групу «Друзі України», - ідею, яку Європейська Асоціація Українців просувала з 2007 року.

Саме у 2007 році, коли Україна «потопала» в політичній нестабільності, виникла ідея сформувати групу дружніх до України євродепутатів, які б допомагали Україні у політичному «водовороті» та просували її в напрямку ЄС.

У 2009 році Європейська Асоціація Українців займалася створенням в Європарламенті групи «Друзі України». Було загітовано близько 25 депутатів. Та процес не мав результату, оскільки під час виборів до Європарламенту у 2009 році, більшість з потенційних «Друзів України» покинули Брюссель.

Процес відновився з новою силою після згаданих політичних конфліктів в Європарламенті у жовтні-листопаді минулого року. Темою зацікавився Павло Коваль – голова Делегації зі співпраці ЄС – Україна. 1 квітня 2011 року в Києві про намір створити групу «Друзі України» заявив депутат Європарламенту Павло Залевський.

Під час переговорів про свою готовність взяти участь в такій групі заявили ще близько десяти депутатів.

І ось, 24 травня у Європарламенті нарешті відбудеться установче зібрання групи «Друзі України». За оцінками ініціаторів створення, до групи може увійти близько 20 депутатів. При цьому група «Друзі України» не буде клубом прихильників української влади чи опозиції.

Також депутати закликають і українську владу, і українську опозицію, забезпечити європейську інтеграцію України, а всі політичні протиріччя вирішувати всередині країни, «не виносячи сміття з хати».

Очевидно, що така група «Друзі України» в Брюсселі може стати потужним лобістом української євроінтеграції. На додаток до польського президентства в ЄС у другій половині цього року, Україна отримує гарні позиції та шанси для просування до Європи.

Поява групи «Друзі України» також дозволить узгоджено організовувати проукраїнські заходи в ЄС, що може значно покращити імідж України та її сприйняття у європейських інституціях.

Тож на завершення, хочу привітати всіх нас з тим, що Україна дійсно отримує досить непогані шанси. Можна навіть сказати, унікальні.

Та чи зможе Україна ними скористатися?

Олексій Толкачов, президент Європейської Асоціації Українців