Євробачення. Нотатки очевидця (О.Толкачов)

Напишу про «Євробачення» те, про що ЗМІ не надрукують. Добре, що можу писати, оскільки розмовляти після «Євробачення» не в змозі – голос зірвав. Отже, про все і по черзі.

Привітання

Перш за все, хочу привітати всю Україну з тим, що наша співачка – Міка Ньютон, «Янголятко Європи» - дуже гідно виступила і посіла 4 місце! Молодець! Міка виклалася на повну і перевершила себе! Величезна подяка Міці Ньютон, Ксенії Симоновій, продюсеру Тимофію Нагірному та всім, хто вірив.

Про четверте місце

Четверте місце – це, звісно, не перемога. Та це дуже добре! Адже багато хто сумнівався в тому, що Україна взагалі вийде до фіналу. Згадую заяву російського коментатора Андрія Малахова: «20 місце – це те, що чекає на неї (Міку Ньютон), якщо вона вийде у фінал».

Сумно усвідомлювати, що багато українців, так само як і Малахов, оцінювали шанси України потрапити хоча би в десятку. Я ж вперто вірив, що наше місце як мінімум в п’ятірці! У стані ейфорії навіть посперечався на 100$, і виграв! Віра творить чудеса…

А як завмирало серце, коли під час підрахунку голосів Україна кілька разів виходила на перше місце!

Що заважало перемозі

Чесно кажучи, Міка Ньютон могла б перемогти. Вона має все – і голос, і талант, і зовнішність, і енергію. Могла б, та не з піснею «Янгол».

Міка та її продюсер Тимофій Нагорний, схоже, усвідомлювали це, оскільки намагалися замінити пісню після перемоги в українському відбірному турі «Євробачення». Намагалися, та не змогли, адже це заборонено правилами. Довелося в пісні «Янгол» змінювати аранжування, додавати більше драйву. Саме тому я вважаю, що Міка перевершила себе – вона вижала з пісні Angel неможливе.

На мою думку, найбільш виграшною для «Євробачення» була пісня Злати Огневич «Зозуля». Особисто я у відбірному національному турі вболівав саме за неї. Однак перемогла Міка Ньютон, тому всі наші суспільні сили ми скерували на її підтримку в Дюссельдорфі.

Думаю, після «Євробачення», Тимофію Нагорному слід поміркувати над репертуаром, що міг би розкрити весь потенціал Міки Ньютон.

Заперечу всім, хто вважає, що 4-те місце Міка посіла виключно завдяки пісочній анімації Ксенії Симонової. Анімація справді була оригінальною і цим вдалося відзначитись. Однак було неможливо втримати увагу і на співачці з піснею, і на малюнку з його окремим сюжетом. Більшість вважали, що чудова анімація Ксенії не лише відволікала, а й виглядала блідувато, у порівнянні з фантастичними спецефектами інших країн. Хоча Ксенія теж перевершила себе, і композицію тривалістю сім хвилин, втиснула у дві з половиною.

Хоча, може я й помиляюсь, адже експерти оцінювали український виступ як один з найбільш гармонійних.

Про українську підтримку

В Дюссельдорфі було мало України. На «Еспріт Арені» я побачив лише 5 українських прапорів (не рахуючи нашого). Україна не була видною та помітною на противагу потужних груп підтримки з Росії, Британії, Швеції і навіть Боснії та Герцеговини. Української групи вболівальників не було. Довелося це виправляти.

По-приїзді до Дюссельдорфу, ми, перш за все, розгорнули 15-метрові жовто-блакитні стяги навпроти північно-західного входу до Еспріт Арени. Це відразу ж зібрало море зівак та фоторепортерів.

Пізніше цією ж тканиною вдалося на швидку руку прикрасити цілу трибуну вболівальників. Такої трибуни не було в жодної іншої країни-конкурсанта «Євробачення».

І вигукувати Україні нашій групі підтримки довелося так, ніби зібрався цілий стадіон українців. Тому і голос зірвали – наступного року візьмемо із собою мегафон.

На цьому, з вашого дозволу, зупинюся. Завтра напишу про сам конкурс «Євробачення» - що я про нього думаю, побувавши всередині. А також про голосування, переможців та технології перемоги.

Про сам конкурс

Чесно кажучи, «Євробачення», як пісенний конкурс, глибоко мене розчарувало. Справа в тому, що воно вже давно не виконує свого завдання – об’єднувати Європу піснею. Точніше, цьому завданню відповідає лише перша частина конкурсу, коли усі співають.

Коли виступають артисти, величезна аудиторія зливається воєдино, панує радість, любов, привітність та взаєморозуміння. Вся ця ідилія безслідно зникає, коли настає голосування та оголошення результатів. Аудиторія ніби розпадається на ворожі угруповання, панує злоба, образа, роздратування.

Кілька разів багатотисячна аудиторія «Еспріт Арени» вибухала обуренням, коли високі бали присуджували виконавцям, які не вразили глядачів. Так, хвилю невдоволення викликали 12 балів, що Кіпр віддав грецьким виконавцям.

Голосне «Фу-у-у» спочатку було чути на адресу Азербайджану. Щоправда потім присутні «Еспріт Арени» сприйняли лідерство Азербайджану як неминучість, і заспокоїлися.

Однак разом з голосуванням дух свята миттєво підмінявся духом змагання. Жорсткого, і, часто, несправедливого.

Про голосування

Якщо з’являється змагання, то часто воно виявляється несправедливим. Це стосується і «Євробачення».

Кожна країна, що посилає своїх співаків на Євробачення, у фіналі має рівну кількість голосів. Таким чином, долю фіналу на рівних визначали Німеччина та Республіка Сан-Маріно, Франція та Монако. Це, звісно ж, обурює та викликає невдоволення серед представників домінуючих націй Європи.

Однак особисто мене, розчарувало дещо інше.

Насправді, результати «Євробачення» мало залежать від СМС – голосування телеглядачів. Точніше, доля СМС – голосів становить лише 50%. Решту 50% перемоги забезпечують рішення таких собі національних журі, склад яких мало кому відомий. Ось вони насправді і вирішують, кого зробити переможцем «Євробачення». Яким чином вони ухвалюють рішення, і якими параметрами керуються – загадка.

Я поцікавився, хто ж отримав пошану перебувати у складі українського національного журі та віддавати голоси України за учасників «Євробачення»? Ними виявилися: заступник директора НТКУ Володимир Липовий, кінорежисер Андрій Бенкендорф (який поїхав в Дюссельдорф підтримувати Міку), директор радіостанції Kiss FM Антон Цеслик, співачка Маша Собко та викладач вокалу Наталія Єфименко.

За яким принципом відбиралися члени журі та за які заслуги – мені невідомо.

Та факт є фактом.

Не без участі національних журі в цьому році голоси різних країн розподілилися так, що найбільш яскраві виконавці опинилися «за бортом».

Я дуже радий, що Міка Ньютон посіла 4 місце. Проте не розумію, чому чудова Іспанія опинилася на 23-му місці, Надін Байлер від Австрії, яка зачарувала зал і продемонструвала вищий клас – на 18-му місці. Та й врешті-решт, французький тенор, який вважався фаворитом «Євробачення», посів аж 15 місце!

Про переможців

Переможців, звісно ж, не судять. Та прослухавши усіх виконавців в «Еспріт Арені», під час голосування, я вперто намагався згадати номер Азербайджану і … не зміг. Я запитав у сусідів зі Швеції та Ірландії, що ж було в Азербайджану і ніхто не зміг відповісти нічого крім того, що «це був дует».

Чесно кажучи, виступ Азербайджану був одним з найбільш невиразних на Євробаченні в цьому році. Тому і отримували Елл та Нікі свої голоси під голосне «фу-у-у-у» публіки.

Тим більше дивувала перемога Азербайджану в цьому році, оскільки минулого року – на «Євробаченні-2010», Азербайджан виступив на декілька порядків сильніше, я б навіть сказав, просто блискуче! Та перемогу він не отримав.

Як мені пояснили в кулуарах, Баку за останні 3 роки витратив кілька десятків мільйонів доларів задля перемоги на Євробаченні. І в цьому році, звісно ж, усе вирішили гроші. Та це чутки. За що купив, за те я і продав.

Про закордонних українців

Останніми тижнями перед «Євробаченням», ми всіляко намагалися мобілізувати закордонних українців підтримати Україну на «Євробаченні».

Дуже багато організацій відгукнулися, багато з них голосували. Хочу всім сказати – ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ!

Все ж, образливо було отримувати в Дюссельдорфі дзвінки українців з Іспанії та Італії з обуреннями через низькі бали, віддані Україні від своїх країн. «Ми ж голосували!!!», - кричали люди мені в слухавку.

Що ж поробиш…

«Євробачення» - це вже давно не конкурс пісні. Це бізнес, це геополітика. І правила там відповідні.

P.S. Вже після завершення «Євробачення» ми вийшли з Еспріт Арени і продовжували радісно скандувати «У-кра-ї-на!». У натовпі, що розходився, українською мовою відгукнулися кілька чоловіків. Вони дізналися про четверте місце України і також зраділи. Хто б, на Вашу думку, це міг бути?

Це були чоловіки в білих касках та куфайках – будівельники. Нас охопив сум. Невже місце України – на європейських будмайданчиках? Та згодом сум минув і з’явилася гордість за те, що якісь балки, колони і болти в чудовій Еспріт Арені у далекому Дюссельдорфі, встановлені, збудовані та закручені українськими працелюбними руками.